Армійські софізми - 78 (18+)

Журналісти Depo.ua склали добірку софізмів, жартів, віршів, кумедних світлин та картинок від бійців ООС і військових волонтерів, які вони публікують в соцмережах.

Ми публікуємо їх мовою авторів, з авторською лексикою, орфографією та пунктуацією.

Отойди ка от окошка

Гиацинт вон тащит крошка,

Я отвечу – то херня

Есть Гвоздика у меня (Рагулі непереможні)

Они вам не сонечки.

Выросшее поколение прекраснодушных убийц, великолепных в своем пофигизме и одуревших в своей двуличности. Любимцы Бога.

Человек-в-пикселе стоит в очереди к банкомату, трясется в поезде, бурчит в магазине и болтает по телефону, и вот так, по-хорошему – он ничем не отличается от тебя и меня. Такие же руки, ноги, забитый нос, пачка винстона, остатки зарплаты на карточке и счет за коммуналку. Один-в-один – если бы я не видел их там, примерно на семьсот километров восточнее и три тысячи лет назад.

Мы живем в мире, где улыбчивый чернявый хлопец с нелепой челкой убивает людей. Где пожилой и грузный дядька, зажавший в желтых зубах бычок, отправляет куски горячего металла, рвущие чужое теплое тело на капельки. Где скучный, белобрысый и нудный механ виртуозно заправляет "бэху" в поворот за посадкой, а мерзкий, язвительный и вечно недовольный наводчик наживляет сепарскую эспешку, кашляя и хрипя от радости.

Мы имеем дело с людьми, которым доставляет удовольствие слово "попал", хотя это "попал" - на самом деле чья-то смерть на том конце линии быстро остывающего воздуха.

Цельнокованные зубастые твари, целующие своих детей и ту же, через несколько дней короткого отпуска - убивающие таких матерых, невероятно крутых, тактических и тренированных суперспецназовцев системы Кадочникова. Тихо, спокойно, с легким матом, с кофе и под радио.

Смерть ходит в тапках, курит "красные" и воюет на нашей стороне, и джинн адреналинового безумия, курирующий "сили та засоби, задіяні у ООС" - любит посидеть с ней, выпить по пиисяшке военного "Шабо", обматерить штабных и договориться за спільні дії.

Они вам не сонечки – они злые и опытные сволочи, любящие и умеющие убивать.

Именно этим они и хороши, и они - на нашей стороне.

Бог любит пехоту – иначе зачем бы он поручил им выполнять его работу? (Мартин Брест)

А зара починаємо читати курс лекцій: вплив творчості Ольги Поляковоі на логіку майорів та підполковників. (Рагулі непереможні)

Я - украинский пехотинец.

Я крут, вонюч, могуч и волосат.

Я уставший, злой, грязный, от меня пахнет кофе, табаком и перегаром.

Я сплю на земле, укрываюсь небом, а снег служит мне периной.

Я могу есть осиновую кору, мышей, младенцев, и даже куриную тушёнку "Визит".

Я способен бодрствовать сутками, выкопать себе дом с удобствами и выбить у начальника РАО ящик ВОГ-25.

Я держу тонкую линию, защищающую мир людей от царства зомби.

Мы уважаем другие рода войск, готовы им набить морду и налить 100 грамм.

Пока Люцифера не свергли в ад, мы выполняли его обязанности, и с тех пор даже он боится нас.

Когда Бог создал землю, мы сразу же вырыли блиндажи, огневые точки, соединили их траншеями и заминировали всё вокруг.

И даже если пойдем долиной смертной тени, не убоимся зла, потому что мы - самые злобные твари в этой долине. (Дмитрий Иванов)

А прикинь, визиває тебе начальник на ковьор, а ти йому такий:

- Шеф, май на увазі, я подам на тебе в суд!

- За шо?

- За спробу статевих стосунків з моїм мозком без обопільної згоди!

Вжух - і #перемога! ???? Хоча у війську це мабуть не спрацює, бо начальник обично володіє закляттям "Догана" 50-го рівня, сильніше якого може бути тільки "Суворняк" 90-го. ???? А від нього не спасають даже чіти. (Харитін Старський)

Снайпера

#choopeekwarstories

- Чупа!

- Га?

- До нас снайпера заїхали.

- Які?

- ССО походу.

- Як вгадав?

- каски модні, купа чумаданів з доп обладнанням, ружжа в чохлах.

- дк може то правачі?

- нє, не правачі. Правосєки дуже чисті і в новесеньком камуфлі. А ці - в такому ж затасканому як і ми.

- ніхуя собі ти развєдчік.

Через 3-4 години до нас в двері постукався їх вождь.

- а хто тут Чупік?

Отак всігда, не "пацани ви хто?", не "хто у вас старший?". А "хто тут Чупік". Знають, шо тут живе одморозок який за любий кіпіш кромє голодовки. Я так скоро звьоздну болєзнь зловлю.

Інколи я уявляю собі це так:

Я сиджу за столом і нажмакую свого кота Боніфація, відкриваються двері і починає награвати мотивчик "Хрещений Батько".

І я гостю кажу: ти просиш дозволу на відстріл сєпарів, але ти просиш без уваженія.

Але музика не грає. І два тижні назад Боніфацій замерз насмерть, собаки розірвали його тіло і я закопав його трупик. Біля дороги. Так і не зробивши хреста.

- привєт.

Каже він.

- здоров був.

- ми тут поработать приїхали. БРка є і всі діла.

- та всьо равно мені на ту БРку. Но то шо є - добре. Менше гємору. Якщо когось з вас захуярять.

Я починаю по дибільному реготати і мій співрозмовник пару раз хіхікає. Свій чувак, дибільний гумор розуміє.

- шо у вас є?,- питаю його.

- та почті всьо. А які тут дистанції?

- нуу ееее. Дивись прейскурант: *Витягую карту* отута - пастаянно дибіл лазить. Мєлькає 5 секунд. 1300. Тут - іногда. 600. Тут пару раз в день - 1100. І так далі.

Я механічно називаю де вони рухаються, скільки часу їх видно, як часто з'являються.

Через кілька днів вони прийшли на опорнік. Показую: ходять отут. Отут просвєт в вєтках. Тут і лови. Побачиш як буде йти зправа наліво, зліва направо зловить не встигнеш.

Сидів і курив. Згадував де сєпари бачать нас як ми йдем. Отам мєлькаєм 3 сєкунди. В'їбе канєшно. Но шось пока телята.

Не той вже сєпар пішов. Ох не той. Бувало забараниш придурка і всьо... Приїде танк чи беха і давай пиздов давать. Чи птури по бойнічкам літають, агси сиплять, мінамьоти. А зараз - хуй. Убив одного, через тиждень другого - ніхуя. Даже вже на провокації не ведуцця. Постріляв по ним - хуй в отвєт шворкнуть. Оце зара снайпєра ше одного йобнуть і всьо. Опять бігати начнуть. Опять скучно. То шо йобнуть не сомнівався. Толкові тіпи. Вже бачились і не раз.

А раньше... Раньше було луччє. В 18 часов як стемніє, анал карнавал як начнецця... І до 00. Поки не набридне. Толку нема, стрільби дахуя. Весело. Потом появилась дашка з начніком, ми навчились вночі на вспишечки стрілять і всьо. Желаючих вийобуватись не стало. Ото бехами чи чим повеселіше.

Раньше було лучче.

Почулось два постріли. Бах. Потім бах.

- ну шо?

- готов.

- заєбісь.

Пішов і зарядив КПВТ. Навів на точку де жмур лежав. Жду. Зара тянути начнуть. Хуй пападу. З КПВТ ше не стріляв особо. А КПВТшнік в одпускі. Но страху нажену...

Палив в оптіку. Через 10 минут набридло.

Сів і куру. Підійшов снайпер:

- слухай, а чо кіпіша нема? Ні мєдічки? Ні стрільби? Ніхуя.

- а вони ше і не знають шо його їбанули.

- як так?

- а отак. Піди по нашій тропінці. Стань десь і кури. І засікай скільки часу пройде коли когось зустрінеш.

- нє, ну вистрєл був.

- і шо? Тут кожні 15 минут хтось стріляє. Всім похуй. Поки в подвіррі стрілять не начнуть, ніхто нать з хати не вилізе.

- панятно.

Щоб зекономити час попизділи за ружжа, оптіки. Я троха випитував про всякі поправки. І інші речі.

- блін. Ти тут по району дахуя знаєш. Чого сам з ружжа не стріляєш?

- чесно? Настрєла нема і боюсь промазать. Стидно аж. Да, з часом всьо буде дуже гут і навчуся, і сєпар заклює, но боюсь промазать. А так - вам інфу передам а ви вже вєрняком спрацюєте.

- дк учись. Вон полігон який!

- я знаю. Но психологічно страшно. Хз даже чого.

Пройшла майже година. Оживилась радєйка.

- Чупік йди додому.

- дооообрееее мааам.

Я розрядив кпвт. На прощання глянув в оптику і побачив як три козломордих шустро підняли жмура і поволокли і окопи.

Я плюнув собі під ноги. Ось чого я, сука, не стріляю. Бо вєчно не везе. Кожен сука день ходив з ружжом і пас в одном місці тіпа. Через тиждень перестав. Один день не взяв ружжо. Тіпуля виліз і начав копать

Сууууукааааааааа. Поки на-хату-з-хати, поки вмостився і накрутив барабанчик - тільки голову побачив, що плавно спускалася.

Сукааааааааааа.

Опять два тижні з ружжом в обнімку. Ніхуя. Уїхав на день в місто - цілий день те падло там рило.

І таких випадків купа.

Може до бабки сходить? Одшепче?! (Іван Чупа)

#Блуждающа_Росомаха

В позиционной войне настроение может испортиться прямо с утра.

Мое настроение испортилось в туалете.
Интернета почти не было и я сидел в будке раздумывая что мне несет день грядущий.
"Так… Міни єсть. Взриватєлі єсть. "Вишибних" тоже дахуіще… сука, ну годних мало. Сігарєти є. Води вчора Сансей привіз. Кофе є… Нада пройтись подивиться де пацани".
"А шо ще?"
" Ну, вечерком сходить до Гайдука, цЕлі на ночь записать… Всьо?
Йобана жара… Йобана алєргія… Платочок простірнуть ще нада"

Я понял что до самого вечера делать тупо нехуй. Опять. Ну, может еще абизяны охуеют и надо будет пехоте подмочь с миномёта, но это не точно, бо они днем не особо выёбуются.
"То єсть, опять дрочіть до ночі… Йобана алєргія… Йобана жара…"

Вот так настроение испортилось.

На улице я подобрал со стола остывшую кружку с кофе и подкурив сигарету, шлепая тапками по пятках, неспешно направился в соседний двор к орудию, в надежде разыскать кого то из своих, или вобще, хоть кого то живого.
У своего миномета возился Сапсан.
- Прівєт Сапсанчік.
- Добре утро Сайгон, виспався? - подъебал улыбчивый правосек, намекая на то, что уже около одинадцати, а я только встал.
- Войну проспав, чи шо? - ответил я вопросом на вопрос, громко хлебая из кружки.
- Спи спокойно развєдка, Правий Сектор гарант твого сна.
- Ггггиии, ти моїх не бачів нікого?
- Шо, проспав бойцов?
- Ага, забув на ніч вольєр закрить, порозбігались.
- Та Руля тіки шо лазив біля вашого міномьота.
- Спасіба.
Наше орудие находилось метрах в пятнадцати от "трубы" правосеков и я продолжая громко шлепать тапками, направился туда...
_______

Руля сидел в яме, вырытой для мин и вкручивал взрыватели. При жаре за тридцать градусов, малолетка одетый в пиксельку с кителем, выглядел как заправский слон с учебки.
Хотя так и было.
В АТО Руля успел быть отъёбаным за сон допоздна, пару раз сходить в наряд на шлагбаум, выпить бутылку пива и получить за это пизды. Потом я его вместе с Пашей подсрачниками загнал в "Урал" и привез сюда, на позиции "Донбасса". Он увидел что война - это не только пивас хлебать в 15 км. от фронта, боялся, учился и немного подсцыкивал нас с Воркутой.
- Руля здаров,- поздоровался я.
- Привіт,- поздоровался в ответ белобрысый солдат, с еще совсем детскими чертами лица. Захотелось запечатлить эту "детскость" и я достал из кармана телефон:
- Руля, а ну не шевелись, я тебе сфоткаю.
- Навіщо? - спросил сослуживец, замерший в одном положении.
- На дємбєль як піду, буду плакать і скучать за тобой,- пробормотал я в ответ, разглядывая получившийся снимок. Убедившись что фотография вышла хорошей, я продолжил.
- Де Воркута? Де Паша?
- Воркута пішов з бородатим і тою,- руками боец показывал нечто квадратное и мне пришлось догадаться:
- Бусолью?
- Так, бородатий щось його вчить тамО,- он показал рукой за соседний дом.
- А Паша де?
- В погребі спить.
- От хитрий сука, де попрохладніше! А ти шо тут робиш, залупа мала? - весело спросил я, усаживаясь на пожухлую траву задницей и подкуривая сигарету.
- Воркута сказав на десять "черговИх" мін взриватєлі накрутити.
- І порохА одіть?
- Ні, тіки взриватєлі. А пороха хіба треба?
- А шо, не нада? - я подняв брови вверх, вопросительно смотря на него.
- Нууу… їх же перед самою стрільбою одягають?
- Чого?
- Щоб не відсиріли,- неуверенно сказал боец.
- Маладєц Руля. Розрішаю тобі як будеш на ППД снять тьолку і виїбать її в сауні.
- Дякую,- заулыбался он в ответ.
- Ви міномьот чистили?
- Так.
- Вобще красавчіки.
Вопросы у меня закончились и Руля продолжил вкручивать взрыватели, доставая их из цинка рядом с собой. Я наблюдал, курил и громко сербал из кружки.

Было по летнему жарко и по военному скучно.

Скуку развеял приступ аллергической чихачки. Я чихал без остановки, а Руля прервался и каждый раз говорил мне "будь здоровий". Это злило, но сказать Руле заткнуться мешал новый чих и струйка соплей из носа. На двадцатом или двадцать пятом разе я наконец смог остановиться и громко проревел:
- Сукааа, чьож я маленьким не здох!?- глаза чесались, горло чесалось, в ушах тоже невероятно зудело.
Руля немного со страхом и сочувствием смотрел на меня:
- Алергія? - спросил он.
Я закрывая рукой рот и нос, посмотрел на него красными глазами и утвердительно кивнул, стараясь перебороть желание зайтись в новом приступе. Когда желание чихать пропало - снова стало скучно.
Руля закончил накручивать взрыватели, закрыл ящики с минами и сел покурить. Повернув голову, взгляд упал на курящего ребенка в пиксельке:
- Руля, ти ще молодий слоньонок, сильно тут не вийобуйся і роби як ми з Воркутою кажем, поняв? - задал я вопрос, добродушно хлопнув его по спине рукой.
- Та я що? Я ж наче все роблю…
- Та нормально все, не сси Руля.
- Та я не сцю… хоча іноді вночі страшнувато, коли сєпари стріляють.
- Та нічого, привикнеш… Ось може на "енпЕшки" походиш, посциш ще ночью с тєпляком…
- С тепловізором?
- Ага.
- А в нього все вночі видно?
- Все видно… Сєпарів видно, мишей видно, росомах блядь всяких… У вас в Тернопольскій області водяться росомахи, Руля?
- Росомахи це медведі такі маленькі?
- Ну тіпа да.
- Ні, немає.
Я серьезно смотрел на бойца когда задавал вопрос и он на полном серьезе давал на него ответ.
- Тююю… а, ну да… це ж у вас не степ…,- забормотал я про себя.
- А тут шо, водяться?
- Ти сєрйозно в жизні не бачів степову росомаху!? - я старался придать голосу и выражению лица, как можно больше охуения.
- Ні, не бачив.
- І на картінкі не бачів? І в зоопаркі не бачив?
- Може на картинці бачив, а в зоопаркі я жодного разу не був. А тут вони є? - на полном серьезе спросил Руля.

Я глянул на пацана, подумал что к Гайдуку идти аж вечером, а еще даже не обед, вздохнул и начал:
- Ну щас мало дуже… Степові росомахи, вони менші канадських, поняв?
Убедившись шо малый кивнул головой, продолжил:
- Може десь отакі,- я развел руки на сантиметров шестьдесят в стороны:
- І десь отакі ростом,- показал ему высоту сантиметров тридцать.
- Голова десь… Та як мої два кулака,- я с серьезной ебучкой прислонил кулаки друг к другу и продемонстрировал собеседнику размер головы воображаемой росомахи. Парень внимательно слушал и смотрел, того останавливаться было рано:
- До войни їх було багатенько, ну коли замєс начався - десь подівались… Я за два года бачив тіки чєтирі штуки… В тєпляк три раза і один вживу...
Я выдержал паузу пока подкуривал и чесал ногу. Времени хватило чтоб у пацана созрел вопрос:
- А на людей вони нападають?
- На людей? А, нє, в основном не нападають… Тіки єслі дуже голодні… Забув ще сказать шо у степових росомах мєх трошки другого цвєта … Більше на цвєт крота похоже… Бачив крота?
- Так, крота бачив,- радостно подтвердил контрактник
- Ну ото такого самого цвєта і степова росомаха.
- Добре що вони людей не чіпають.
- Та як сказать Руля… В 14м году, коли началась война, не всі трупи забирали, не всі находили… Понімаєш? - я пристально посмотрел на бойца. Боец кивнул.
- Карочє я знаю за одну, ну кажуть шо вона не одна… Росомаха походу якась похавала мяса людського, їй відімо понравилось і вона начала нападать на людей.
- Де?
- Ну якби в нас в тилу, чи в сєпарів в тилу - то її б давно заїбашили я думаю… Пацани базарять шо вона вдоль лінії фронта по сірій зоні ходе…
- І що? - полюбопытствовал Руля.
- Та нічого… Уже ось другий год пішов, як то тут, то там, розказують шо начали бойци пропадать.
- Наші?
- Та і наші і у сєпарів… Щас война трошки друга, трупи не валяються в сірій зоні, а ті шо валялися - згнили уже давно. А їй чєловєчіни хочється то, привикла вже. Росомаха сцить в откриту нападать, того нападає тіки на спящіх… Хто в наряді заснув напрімєр. Пригає в окоп, горло перегризає і утягує… Чи на наблюдатєльних постах. Забив хуй развєдос, заснув на "енпЕшкі" - і нема развєдоса.
Как я раньше упоминал, Руля подсцыкивал меня, я был старше него, опытней и к всему прочему рассказывал эту дичь с серьёзной "заточкой" на лице. Того сомнений в успехе быть не могло.
Может мне показалось, но парень сглотнул слюну, дернув вверх-вниз кадыком.
- А коли її останній раз бачили?
- Послєдня людина пропала весной під "Вольво-Центром"… Знаєш де це?
- Ні.
- Ну в общєм далекувато. Хотя це блуждающа росомаха і для неї нема понятія "далекувато". А бачіли її місяць назад. Развєдоси "Донбаса" ходили фугаси ставить, казали шо з трьома кошенятами перебігала поле.
- З ким?
- З дітьми. З росомашатами, чи як їх. А ну щас, підожди,- я взял телефон и полистав телефонную книгу, ткнул кнопку вызова в первый попавшийся контакт. Гудков не последовало, бо набирал я с киевстара, покрытия которого и близко не был, того дождавшись когда меня сбросит, поклал телефон назад и сказал:
- От йобана связь.
- А кому ти дзвонив?
- Та развєдосам, хотів спитать коли вони її бачили і де точно. Ладно, вечером буду йти до Гайдука і до них зайду.
Я встал, стряхнул пыль с задницы, поднял с земли кружку с сигаретами и собрался уходить. Руля продолжал сидеть и о чем то думать.
- Руля, ти менше дрихни по ночам і старайся в темне время суток не шляться по вулиці самому, поняв?
Руля понял и утвердительно кивнул головой.
- От і маладєц,- сказал я и пошлепал тапками по пяткам к дому, не забыв по пути попросить Сапсана, чтоб он подтведил Руле существование степных росомах, если тот спросит.

***
Ночь того же дня.

Мы ждали команду к работе и занимались разной хуйней в темном доме. На войне свет ночью не в почете.
Из прихожей послышался голос Рули:
- Паша, ходімо на вулицю покуримо.
- Та я тіки звідти.
- Та ходімо ще.
- Руля, я вже покурив, не хочу.
- Ну пішли зі мною постоїш,- не унимался голос Рули.
- Ти що боїшся на вулицю вийти? - не уступал голос Паши.
- Та нічого я не боюся, просто скучно одному.
- Руля, від'їбись, я не хочу курити.
Я решил вмешаться в разговор строгим, командирским голосом.
- Паша!
- Га?
- Хуй на! Вийди з кєнтом на двір, поки він покуре. Там блядь сєпари, росомахи разні, а ти як залупа. Сьогодня покурить з ним не вийшов - завтра на полі боя бросив, так виходе?! - я старался придать голосу побольше "грозности". Незамедлительного ответа не последлвало и через две секунды, я еще грознее переспросил:
- Я в кого питаю!?
- Ні,- послышалось из прихожей.
- Рука в гамні блядь, вбуйся і вийди надвір поки Руля покуре, шоб росомаха не напала.
- Яка ще росомаха? - спросил Паша уже открыв дверь на улицу.
- Блуждающа, блядь! - со всей возможной "злостью" отрезал я и дверь закрылась.
Сразу за закрытой дверью разразился смех Воркуты и Сапсана:
- Нахуй ти так з них гоніш? - весело спросил из темноты голос поавосека.
- Нєхуй булки розслаблять,- ответил я.
- Даааа, тепер Руля стопудово на посту не засне.
- "Блуждающа росомаха"… таке тіки хворий може вигадати,- весело сказал из угла голос Воркуты.

Я хотел что то ответить, но вместо этого чихнул. В комнате снова разразился смех Воркуты и Сапсана. (Сергей Сергеевич)