ЧС 2018
Вибори-2019
Онлайн
Сектор
Спецпроекти
Країна Укропів

Армійські софізми - 67 (18+)

Україну захищають мудрі та дотепні люди, тому в ООС що не слово – то афоризм, софізм, слушна думка чи дотепна байка

Depo.
4 серпня 2018 15:00
ФОТО: depo.ua

Журналісти Depo.ua склали добірку софізмів, жартів, віршів, кумедних світлин та картинок від бійців ООС і військових волонтерів, які вони публікують в соцмережах.

Ми публікуємо їх мовою авторів, з авторською лексикою, орфографією та пунктуацією

Джерело: 93%/Facebook

Зачем за ракетой "Фагота" при выстреле сзади разматывается проволока? Если не попал - можно вытащить ракету назад, и зарядить по-новой. (Андрій Шор)

#Новини_з_боівки #арміяфм

Поздоров спецпризначенців та військовослужбовців ССО з професійним святом у фейсбуці позначивши їх на фотокартках. Зроби людям приємне. (Рагулі непереможні)

В эфире наша новая рубрика "Нарочно не придумаешь".

Сразу говорю - информация достоверная :).

Эта новость сделала моё утро :)))

Итак. Смеркалось.

Сидели сепары в окопах. Потом что-то вдруг решили передислоцироваться на свои старые позиции. Зачем-не знаю, не в курсе.

Потом дискотека, перестрелки - в общем, обычная война. По сепарам прилетает граната из РПГ. У сепаров двое 300. Внимание! Ранения НЕ от гранаты!

Предыстория. Возле их позиций было гнездо шершней.

"Да и пох" - подумали сепары.

Но та самая граната прилетела как раз возле гнезда.

"Да вы чё, мля, совсем рамсы попутали?!" - сказали насекомые и бросились в атаку.

В процессе было выявлено 3 факта:

1.Противошершневая оборона у сепаров - говно;

2.Сепары убегают быстро, но шершни летают быстрее;

3.Шершням плевать на все перемирия.

Итог - двое сепаров, если они не буряты, то теперь точно похожи на бурятов. Шершни кусают ооочень больно.

Мораль №1. Даже природа не любит оккупантов.

Мораль №2. На Донбассе сепаров кусают не только ОСы :))))) (Дмитро Іванов)

Хипстеры –это бывшие военнослужащие, которых заставляли бриться каждый день. (Рагулі непереможні)

#тридцать_пять

7.

- Значит смотри сюда, - ротный достал карту. Карта была в планшете "АрмииСОС", на карте была безліч умовних позначок сепарских позиций и ни одной - наших. Мы придвинулись. Валерич отпихнул котенка и аккуратно переставил бутылку коньяка в самое безопасное место - на ноутбук. Ротный посопел, но ничего не сказал.

- Смотри, наш ельник еще не выгоревший на этих фотках, - я потыцал пальцем в тусклый экранчик.

- На Яндексе новые фотки, там все наши позиции есть, - отозвался Валерич. Лундгрен молчал. Лундгрен почти всегда молчал.

- Хуяндексе, - тут же сказал ротный, - Слушай сюда. Вот туточки будет секрет...

- Та не тут, це перша балка, а нам тре в другу, - перебил старшина.

- Тупанул. Так. Не с того начал. Вот "Арбалет", - ротный промотал карту восточнее, - Вот от него холм. Вот овраг начинается. И вот туточки он, получается, не доходит до нашей "Ромашки", отут подходит почти к "Горе" и заканчивается на дороге. Возле Новогригоровки.

Качнулось одеяло, в блиндаже вдруг стало тесно. Задевая прикладами, плечами и новыми рыжими таланами окружающий пейзаж, к нам втиснулись наши "секретчики", Саша и Саша. Не то чтобы специально так получилось, но вот так, путем долгих размышлений над штаткой, образовались два добровольца, которые должны были залечь в распадке и караулить сепаров всю ночь.

- Оооо, охотники подтянулись, - ротный отодвинулся от стола, дам место Сашкам, - А где каски? Нема касок... всупереч всім наказам командування антитерористичної операції...

Сашка-раз был ростом с меня, здоровый качок в сплюснутой на пехотный манер, с особым шиком мазепинке, на плече стволом вверх болталась "СВД", боковые карманы пискельки топорщились от балабасов. Сашка-два был невысок, тщедушен, кареглаз и печален, как может быть печален мобилизованный, служить которому осталось минимум полгода. Валерич сноровисто хлопнул Сашку-раз по карману. Послышался хруст пакета с семечками.

- Солнце мое ясное, - ласково начал Валерич, - Ты в секрет собрался чи куда?

- В секрет, - мотнул головой Сашка-раз.

- А семачка тебе зачем?

- Пожрать.

- В секрете?

- Ну да.

- А сепар услышит?

- А я тихонько.

- Пиздец, - подытожил Валерич и печально покосился на коньяк, - Идите. Мы за вас отомстим.

Сашка-два с жалобным лицом полез в угребищный подсумок "Корсара", вытащил из него набитый зачем-то "ПП"-шками магазин, а из-под магазина - кулечек семечек "СанСаныч". Вздохнул, положил на стол и полез в следующий подсумок.

- О, семки имени комбата, - развеселился я.

- Короче. Выкладывайте балобасики. Воду с собой возьмите и шоколадки. Орешки, семечки и остальную херню нельзя, шуршат, спалитесь.

- Нихто не придет, - буркнул Сашка-раз, отставил СВД-ху и полез за балабасами. СВД-ха попыталась упасть.

- Може і не прийде, - сказал ротній и поймал винтовку, - А може й прийде. Ты зачем винтарь в секрет взял?

- А шо? - еще более недовольным тоном проворчал Сашка-раз. Гора балабасов угрожающе росла.

- Ночь же.

- Она в военник записана.

- Бля, - сказал ротны, - Ружжо отдай Андрюхе, возьми его АКМС.

- Ладно, - пробуркотел Сашка-раз и развернулся к выходу.

- Куда? Стоять! Сначала задачу слушай.

- Вас не поймешь... - проборомтал вечно недовольный по-штатке-снайпер и вернулся к столу.

- Смотрим сюда. Все смотрим! - Командир повысил голос, и мы опять затолпились возле стола. По клеенке на потолке побежала мыша. Валерич тут-же вытащил из кармана ложку и, не целясь, щелкнул по потолку. Мышь улетела в щель между бревнами, старшина довольно улыбнулся и засунул ложку в набедеренный карман мтп-шки.

- Так. Внимательно. В двадцать один о, о... Нет, отставить. В двадцать - тридцать вы вдвоем выходите с "Зеленки" и тулите на "Гору". С "Горы" связаться со мной по проводам, там Сереженька, он в курсе. Пьете чай, ссыте, нервничаете. В двадцать один-тридцать выдвигаетесь от сюда, - Николаич грязным пальцем с коротко обрезанным ногтем потыкал в экран планшета, - И опять выходите на связь. По баофенгу. Моторолу нам не дали. Мявкните "двадцать-два", и все. Щоб я знал. Ваш позывной - "Солнышко".

- Чому "Солнышко"? - тут же влез Сашка-два.

- Потому что - детский сад. Пиксель на лямках. Пошли в секрет с семачками. Ты бы, смерть моя лютая, еще бы... Аааа, стоп.

- Шо?

- Ничо. Саньки. Перед выходом телефоны - мне на стол.

- Командиииир... - протянул Сашка-два, - А якщо радєйка сяде? А связь?

- Саня, а ты весь секрет не прошпилишь в игрухи, чи тока половину? - Николаич всем телом повернулся к нему, слегка нависнув. Голова его заслонила унылую лампочку, и казалось, что голову ротного окружает ореол. Нимб святого лейтенанта.

- Преподобный, - встрял я, - Предлагаю просто с телефонов их все игрушки посносить, и вконтактики тоже. А телефоны не забирать.

- У меня там знаєшь який уровєнь? - взвился Сашка-два, с ненавистью глядя на меня, - Ты вообщє нормальний? Собі ігрухі зносі!

- У меня игр нет, у меня фейсбук есть, я там посты пишу. - буркнул я.

- Вот и йди сам в секрет, герой фейсбука, мля!

- Та не вопрос. Меняемся?

- Хуяемся! - стукнул по столу ротный, -Короче! Один телефон оставите себе, и все. Каски не забудьте. У меня - в двадцать о, о. Вопросы?

- Нема, - хором сказали Сашки и ломанулись к выходу из блиндажа. Взметнулось одеяло, в помещении стало свободно. Собака опять захрапела.

- Спорим - каски вони на "Горе" оставлять? - спросил Валерич.

- Главное - чтоб радейки и аккумы запасные не забыли на тепляк, воины-укропы, - сказал, остывая, ротный.

- Нічо вони не забудуть, нормальні пацани. Война, мля, забувчівих тут нема... - сказал старшина и опять покосился на ноутбук и гордо стоявшую на нем бутылку. Снова зашуршала мыша. На часах было около пяти.

Одеяло опять взметнулось, в блиндаж ввалился Сашка-раз, зыркнул на нас, что-то пробормотал и схватил забытую им СВД-ху... (Мартін Брест)

Джерело: Харитін СтарськийFacebook

Военная часть 3113(с)

Подписывайте контракт с нашей частью. Только у нас, вы можете получить недолик даже не будучи на службе в свой выходной.

Только в нашей части вы сможете получить в один и тот же день две доганы: за то что штаны заправлены в берцы, а через некоторое время, за то, что не заправлены. (Рагулі непереможні)

Джерело: Рагулі непереможніFacebook

Чайочка.

Саме в цьому секторі я полюбив беху. І не оте ваше БеМеВе. А нормальну таку беху здорової людини :-) БМП-2. Новесенька. З заводу. 100 км проїде і не зламається. І 200 проїде. І 300... Нє, тут вже страшно. 300км їхать...

Але було в неї 2 недоліки:

Перший і основний - гармата ЗТМ. Камянецький завод заробив всі свої промені поносу, гонореї і менструацій які на них насилають оператори навідники і сєрдоболі взводні. Гармата ЗТМ дуже точна, точніше за 2а42, але ще більш ненадійна. Перший клин в нас пішов на 32у снаряді на полігоні. Розірвало затильник.

Другий недолік: радіостанція розташовується в десанті. Тобто, щоб її увімкнути чи клацнути канал - треба мати людину в десанті. А це дуууужееее незручно.

Прийшла з тилу блага вєсть, що гармата моя з ремонту повернулась. Оператора-навідника вислав в тил. Гармату поставить, беху пригнать. І ось чайочка вже стоїть переді мною на тралі. Мєхвод спритно заліз в люка і машина загурчала. Полязгуючи гусянкою, беха чимчикувала сільскими вулицями розлякуючи дітвору і іншу худобу. Всі стрічені нами укропи махали нам лапками і всіляко вітались. А ми потихеньку чалапали на фронт. Ну, фронт, то дуже гордо. 2км з тилу до фронту ьре було їхать.

В баках приємно льопала соляра. Коля звично крутив штурвалом, беха переїзджала з калюжі в калюжу. На нижньому блокпосту нам помахав лапкою зупинитись дєсант.

Одна з особливостей бехи - дуже гучна робота двигуна. Розмовляти - неможливо.

Особливість нижнього блокпоста - він проглядається і прострілюється сєпарами.

Постовий запитав:

- й... -оо-, фр, -а- и ..то?

Я відповів:

- ШО?

Він мені:

-..юди ..е..о..на!

- ГА?

- не...а, нч...ву ...оповідали

-ШО?

- ео...у... о..с..тити!

-ГА?

Я повідомив про намір закінчити цей діалог:

-нахуй пішов! Коля трогай! Йоб я в рот тут стоять блять.

Як виявилось я забув попередити комроти дєсантів шо збираюсь сюда беху переганяти. Взводному казав, а комроти нє. В результаті моя чайочка зчинила деякий переполох. І хтось з дєсантів бив себе в груди кулаком шо вже розчехлили ПТУРа і хотіли нас заохотить. Сказочніки. Беха заїхала в капонір і зупинилась там.

Скоро поїдем на вайну бехою, думав собі я. Нажаль, я не помилився.

Чайочка

Частина третя: Час чинити гармату

Беха винувато сиділа в капонірі і зиркала на нас хварами і "Лунами" (ліхтар для нічних прицілів). "І чого ж ти сука клиниш", я подумки звернувся до машини. У відповідь була тиша. Оператор наводчік розклинив пушку і ми пару раз вхолосту поклацали. Вродє працює.

Поїхали опять дать сєпарам пиздов і так само обісрались з клином. Цього разу вишворкали 3 снаряди перед тим як чайка заартачилась і відмовилась стріляти.

"Падла" подумав я. Беха єхидно посміхалась ребристим бронелистом ("капот", фактично).

Позвонили ротному. Біда прийшла, масса. Тре пушку чинить. Ротний пообіцяв прислати фахівця. Фахівець приїхав через тиждень.

Стискаючи в руках маленького рюкзачка і спальнічка він на ходу поздоровкався: "шо, ухуйкали пушку! Но нічо, ми вам поможем!" І цей небритий Санта Клаус кинувся до машини. Оператори навідники були звільнені від чергувань і направлені йому в поміч. Враховуючи, що люди з пудвалу вже начинали випадати (дохуя нас тоді було), то бойова робота не постраждала. Я самовільно записав себе в одну з змін і знаходив психологічну розрядку навалюючи підарам з ДШК. Підари по селу і так пересувались виключно бігом, а тут взагалі посумнішали.

Їхні сусіди зліва (куда ДШК не вивертався) питались нам мстить за друзів, але ми одгородились від них бруствєром і лише викрикували їм образливі слова. Тільки вони починали стріляти - село гребло пізди. І гребло крепко. В результаті, підари з села, пішли до сусідів і дали їм пиздов. Шоб ті нас не драконили. Встановилося хитке перемирря. Але пахкати всі все одно пахкали.

Через день я заходив до капоніру, де на свіжеспизжених дошках і столах покоїлася гармата ЗТМ. Санта Клаус щось там крутив, дивився і сумно курив. Поруч, як ельфи, копошились оператори-навідники БМП-2 і мєхвод. Мєхвод з ДШК стріляти не вмів, тому вгамовував свій сум підкидуючи поради.

"Тут воно тре"- сам собі казав Санта Клаус.

"Тре напільніком підточить"- казав мєхвод.

"...і пружина жосткувата"

"А якшо підточить напільніком..."

"...і екстрактор погнуло." -резюмував фахівець.

"Напільнічком зашліфуєм і все буде в ажурі!"

"Та ну тебе, з твоїм напільніком".

Мєхвод і тєхнік роти були однієї вікової категорії - далеко за 45. Такі люди хутко об'єднють свої зусилля і треба за ними пиглядати. Шоб не забухали. Але все пройшло культурно. Бухло купити було ніде. Все йшло чудово.

"Нада запчасті" і взявши воділу і джипа, Санта Клаус пропав на КСП роти. Через пару часов він приїхав з ящиком залізяччя і почала кипіти робота.

День єблі, криків і матюків - беха перезаряжена, запчастини поміняні.

"Главне, не забудь шо де міняли. Шоб в рапорті написать."

Чайочка виїхала на світанку і накидала підарам. Зловивши клин на другому снаряді. Подрочивши мудаків одиночними ми загнали машину в капонір. Пушка розібралась, почистилась і знов вставилась в башню.

Чайочка виїхала на світанку і накидала підарам. Цього разу клин прилетів після 5 пострілів. Прогрес! Майже перемога. І так десь з місяць. Накидать, клин, помінять щось, десь вдарить молотком, зтанцювать з бубном. Через тиждень виїзжати нам набридло, і направивши ствол "в сторону врага" ми прямо з капоніру навалювали по горобцям. Мені набридло бродити тудам сюдам, і в один з вечорів я сказав - досить! Заєбало! Самі їбіться. Вже даже оператори не ходили з ними. Группа пенсії сама ковиряла пушку і придумували шо його дєлать дальше.

"Може напільнічком?"- не здавався мєхвод.

"Я тобі дам, напільнічка. Всьо на гарантії, мене равісти ззідять!"- артачився тєхнік.

"Як сьодня застріляє,- сказав я, - даю зельону на бухло!"

Пенсія пошкрябала до машини. Я сів в підвалі і закурив.

ТРАТАТАТАТАТАТАТАТАТТАТАТАТАТАТАТА.

Зі сторони капоніру донеслася черга.

Трататататататататататтата.

Друга. Третя. Четверта.

Двері підвалу одкрились і зайшов довольний мєхвод. Пошарудівши рукою за шафою він дістав пляшку кон'яку. Хапнули по піісят.

"На я шо казав!" мєхвод хитро зиркав на техніка.

Походу без напільніка не обійшлось. Подумав я.

"Післязавтра їдем давать їм пизди!" я заникав пляшку і почапав спати.

Чайочка

Четверта частина.

Пушка була починяна, змащена і запхнена в башню. Так як всі БТ снаряди ми вистріляли під час починокпристрєлок, остались одні ОФЗшки. Яких ше на складі було дахуа. БТ привезли пізніше, але руки чухались зараз. Нада в'єбать.

Тєхнік сидів і курив. Їхать од нашого світу окопного гавна, рамантіки і вечірніх обстрєлів в царство тила де царила УПА він не спішив.

- нада в'єбать.,- сказав Санта Клаус.

- нада.

Пару днів ми вибирали цілі і позиції. Цілі то були зарання визначені, і часть позицій, но тре було перепровірить. Снігу вже не було. Травичка по чуть чуть буянила. Дерева все ще стояли голими патиками. Ми лазили, повзали і шкандибали. Прийшов кудись, став, один другому на плечі (шоб висота бехи получилась) і зиркаєш в бінокуля. Видно цель чи нє.

Якшо в цей момент нас бачили сєпари, то вони думали шо укроп с ума такі сошел. Но сміється той в кого не клине ЗТМка.

Варіантів було 3 - стріляти з закритої позиції перекидаючи холміка, з одкритої но через кущі і в наглу в одкриту. З закритої ми їх надрачували регулярно. Кожен ранок як на роботу. Результат був так собі. Тих шо ми в'їбать хотіли ми не доставали, черезчур близько. Кров пили, не більше. Тих шо подальше тоже подраконили і більш качєствєнно. Їх сапог замовк. Сєпарам в ітогє це набридло і приблизно відти відки ми бехою работали насипали нам танчиками. Бехи там в той момент не було, бо нам було ліньки тоді стрілять. В результаті оглохло пів зміни. Злобу затаїли і розробили план возмєздія.

Хитрий план полягав шоб виїхать на горбика і ховаючись за горбиком висунуть кусок башні і дать пизди підарам в селі. Для цього тре було проїхать через владєнія дєсантів. Дистанція була десь 2,5-3, попали б. Ми узгодили з їх ротним і пішли відпочивати.

Серед ночі ми залізли в беху і пошкрябали на позицію. Беха, коли довго стояла без діла, ржавіє. І особо раздражає цей лязг гусянки. Воно скрипить і пищить як ахуєвший трамвай. Крику більше як од двіжка. А ми ж на ничку їдем. Стелс рєжим і всі діла. Чайочка меланхолійно шкрябала вулицею. Ширина дозволяла їхати нам не викорчовуючи людські паркани. Будете ставить забора - ставте так, шоб бехи розминуться могли. Бо "а вдруг".

На повороті якийсь долбойоб натянув шнурка між стовпами і стояв в сандалях з важним відом і з тєлєфоном. Ми зупинились спитать шо таке.

Воно начало пригать на ребристий і кричать шо ахвижсукі ви зара насипете, а атвєтка по нам. Я йому кажу шо він дурак, наші хати разом стоять, пизди всі получим. А воно верещить і надіється дожить до пєнсії. Кадрові воєнні такі кадрові. Я образився, пообіцяв йому хуй а не чашку води на смертном одрі і скомандував мєхводу так, шоб машина змотала частину їхньої польовки. В спину летіли прокльони, але лязг гусянки заглушав цей протівний піздьож.

Ми поїхали на точку номер два. На опушці лісу ріс пиздатий кущ. Ми знов проїхали в сєпарів під носом і заїхали в куща. Тіки пушка торчить. Шуткую, звісно. Нас хуй побачиш, а підарасів видно. Беху ми оставили. Навели і ждали пока начнуть вийобуватись сєпари. Підараси сиділи по стойкі смірно. Тільки з села якийсь гандон пулькав одіночними, шо льотали понад бехою. Село своє з ДШК получе. А ми отих вот ждем. А вони не прийшли. Посидівши годинки зо три, ми пішли спати. На світанку встали і попиздили до машини.

Завели чайку і сіли чекати. По хитровумному задуму піхота їх роздраконе, ті всиплють, а ми їм по амбразурам - пах пах пах. Як всігда все пішло не так. Невідомо відки прийшли піцназівці і сіли з своїм СПГ прямо навпроти нашої пушки. Розклались і закинули підарам зо 5 гранат. Началась катавасія. Придушані сєпари не висовувались, а ми мали їм всипати. Піцназ втік. Сєпар оживився. З амбразурки начали попахкувать.

- навівся?

- да.

- огонь!

БАХ БАХ БАХ.

- Чютка ніже возьми.

- бачу.

БАХ БАХ БАХ.

ОФЗшки чьотінко сипали по доту. Одна дві залітали в амбразуру і рвали всередині. Перельоти летіли на їх тиловий опорнік. Давши їм снарядів з 70. Ми начали уйобувать. Оживилась сєпарська радєйка:

- ето же бил Утьос? Ето бил Утьос, да?

- паходу тридцатка. Двоечка, мать єйо.

Мєхвод заклав крутий поворот ііііііі. Беха стала. Злетіла гусля. Повністю. Нахуй. Сука. Ми вийшли з машини і взялися за голови. Самонатянуть її чайочка вже не змогла.

Над нами дирчав бєспілотнік, а ми вішали гусянку. Не спіша. Кущик нас ховав, по нам ніхто не шпулькав. Вішать гуслю з нуля це весело. На асфальті - нєхуй дєлать. А грунт все ускладнює. Єблі - годин на 4-5. І в цей момент беха лежить пузіком доверху - настільки незахищена. Ми повішали гуслю під вечір. І знов нахуйкали підарам в амбразуру. Поїхали додому. В рідний капонір. Саме веселе буде через пару днів. Коли гусянка злетіла на точці 3...

Чайочка

Заключна частина.

Короткий вступ. Гусянка з бехи злітає досить легко. Якщо вона правильно натягнута то небезпека невелика. Але... але злітає вона часом на раздва. Особливо при розворотах на мягкому грунті. Також у лісі слід бути дуже обережним. Не дай бог при розвороті вам зачепити пеньок. Поставити гусянку на місце - це мистецтво. І дохуя важкої роботи. Якщо злетіло 1-3 катки (в ідеалі - на пів гусянки, а не повністю злетіли з траків) то підставляючи дерев'яні брусочки і смикаючи бехою ви за 15хв легко взуєтесь назад і почалапаєте. В бою 15хв це багато. Дуже.

Якщо злетіла гуска повністю. То це пиздець. На асфальті ви розстелите гуску (а це минут 15) і наїдете на неї. Закріпите і втечете. Підтягнете потім. На мягкому грунті чайочка сама не зможе себе на гуслю завести. Це треба або тягти іншою бехою, або робити наступне:

1) розчепити і послабити гуслю

2) підставити під беху 2 пенька (побільчечких), щоб корпус не сідав

3) домкратом задомкратити всі 6 опорних катків. Під кожен (під опори) поставити по деревяному брусочку щоб не давав катку опускатися. На БМД ми цей пункт опускаємо. БМДшка сама може підняти катки)

4) прорити на всю довжину гуски йобану траншею метр вглиб і вшир. Завести в йобану траншею срану гуску (ломами, доречі, важить гуска - яєбу)

5) опустити катки на гуску.

6) зчепити і натягнути

7) уйобувати нахуй

В бойових умовах ви помітите що машина загориться від ПТУРа на пункті 3.

І домкрат в комплекті до БМП не йде.

Єблі - годин на 4-5. А якщо 15 хв це багато, то 5 годин це смерть. Але завжди є одне але.

А тепер, сама розповідь.

На сєпарській позиції Можжевєльнік двіжа майже не було. Вона була недобудована, там зрідка терлось пару підарасів. Поруч був Бармалєй. На бармалєї був СП тіпу ДОТ і окопчик. До Можжевєльніка було 2,5-2,8км. До Бармалєя - 1,4км.

Дорога до Бармалєя продивлялася. І дєсантура сильно ускладнювала підхід підарам туда. Регулярно даючи їм пиздов всіма наявними засобами. А там було чим. Також ССОшні снайпери любили стрілять з .338 їм в окопчики, час од часу жмурячи необережних сєпарів. Ходить на Бармалєй сєпари не любили. І інколи прогулювали зміни.

Можжевєльнік почали облаштовувати після зими. Час од часу туда приїзжав УРАЛ і привозив рил 20 з лопатами. Земля летіла яєбу. Нахальний водятєл заїзжав УРАЛом прям на позицію і дєжурив в машині. А сам сидів в кабіні.

Миритись з таким нахабством я не міг. Тому заводив ДШК і навалював в ту сторону. Але 2500 це 2500. Включавчя рандомайзер і попасти було майже неможливо. СПГ не виволочеш. АГС не дістане. Приїзжали вони годин в 10. ПТУР не поставиш. Сєпари не єбланили і особо хитрих рєзво одправляли в Вальгаллу, або пробували. І нехуйово так пробували. А ДШК стояв в доті. І хуй на їхніх снайперів. Хотя про бронещит задумався, коли куля 14,5 бз пробила бруствєр і дошки над головой. Хотя з таким калібриком до сраки той бронещит.

Водій на обстріл з ДШК реагував швидко, і завівши УРАЛ уйобував. Копачі з рюкзачками і лопатами бігли позаду. Пару раз нас намагалися задавити, але хуй ти мене задавиш.

На четвертий день цього неодобства наш Санта Клаус шепнув мені на вухо: а давай його бехой їбанем. А давай, сказав я і понєслось.

Уральчик стояв як завжди на видноті. Копачі рили окопи. Наша чайочка завелась і крадькома почалапала ліском на вогневу. Вогнева проглядалася з Можжевєльніка і Бармалєя. Решта підарів її не спостерігали. Підлетіти, нахуярить, уїхать. Нічого важкого. Якби не пеньки...

Беха ледь висунула ніс з лісу і стала. Гармата навелась на ціль і перша черга полетіла. Перелетівши УРАЛ. Снаряди впали метрів за 20 від машини. У командирський візор я бачив як водій відчинив двері і вистрибнув з кабіни. Всі копачі покидавши все що було в руках кинулись навтьоки. Друга черга чітко влетіла в УРАЛ. Розбите скло вилетіло. Двері розпахнулись.

Третя, четверта, п'ята. 30мм снаряди шматували машину. Колеса лопали, тент повис дрантям. Наче посікло когось з копачів, але я не впевнений в тому. Клята дізєляка ніяк не загорялася. Стрілянина вчухла. УРАЛ стояв в хмарі пилу грудою мертвого металу.

Беха рванула назад, і мєхвод заклав розворот. І заклякла. Ми зпригнули з машини і ахуєлі. Ахуєлі так, як ніколи не ахуєвалі. Беха роззулася. На обидві гусянки. Правий борт на 2 катки. Лівий - повністю. Це пизда.

Можна багато сказати що мєхвод алєнєвод і крутився своїми блядськими розворотами, замість того щоб поїхати сракою вперед, і що ми - далбайоби. Не показали дорогу і не скерували. Але це вже все було похуй. Ми були в сраці. Повній.

Перше що ми зробили це заклали беху гіллям і натикали гіллячка перед машиною.

І почали ігрища...

Санта Клаус спокійно (з отакими очима О_О) одкрив дєсант і заклав дровинячки під катки. Беха рикнула (минут 5 крутилась навколо осі) і стала на праву гуску. На ліву ми дивились квадратними очима і панімали шо нам пизда. В кращому випадку я буду писати пояснювальну чому згоріла беха. В гіршому - ротний писатиме тєлєграму додому - смертю храбрих вся діла. Заробили ордєна за мужність. Поміняли УРАЛ на беху. Сукааааааааааааа. Хотілось плакати. І жити. Жити хотілося.

Що робити ми знали. І хутко почали рити, тягати, підставляти і домкратити. Але це 4 години. Мінімум. А то і всі 6.

По рації я віддав наказ вбивати все на світі. Тільки но Бармалєй ворухнеться. Наприклад якщо вони виставлятимуть ПТУРа, чи сапог, чи... Не думай. Не думай, а рий. У сєпарів же був переполох. Джипи їх старшаків ганяли тудасюда і тутатама. УРАЛ стояв як пам'ятник пройобаній техніці безпеки, а БМП стояла прикрившись гілочками як фіговим листком. Сєпари на всіх позиціях оживилися. Нам точно пизда.

Минула година. Походу вбивати нас ніхто не збирався. Може не побачили. Аби не побачили. Рий. Тягни.

Калать. Калать, калать. Задзвонив телефон.

- альо, Чупік. Нада на ТПУ під'їхать на 13.00. срочно піздєц.

- я не смогу.

- ето пріказ камандіра.

- я панімаю, но мєня вот вот уб'ют.

- в смислє?

- в прямом. По тєлєфону говоріть нє хочу. Дєло на 2 млн грівен (балансна вартість БМП)

- понял. Удачі!

Робота спорилсь. Нам принесли пожрать. Ми рили, тянули. Вже вирили траншейку. Пообрізали кляті корінці. Ше година роботи. Заволокти гуслю і зкріпити. Ми встигнем. Встигнем і витянем чайочку. Всьо буде добре. Витащим тебе. Осипається пісок. Один каток просів. Сукаааааа.

Гуслю протянули. Починаєм набивати перший бінокль.

Бах! На головами пролетів пєздюль. Ми залягли. Бах. Другий. Третій. Ми ползком сховались за бехой і чекали поки пахкання закінчиться. Але воно лише наростало. Стріляли не по нам. Вдалині почули чергу з АГСа.

УЙОБУЄМ НАХУЙ! І як котики ми поскакали вниз до хатів. Над головою почалося пекло. Два АГСи. Два міномета 82. Купа дрібноти. Наші одгавкувалися дашками, їх давив ПТРД і утьос. А ми біжим. Посеред стежки впавше дерево. Кумедно перецибуючи його ми бігли.

- автомат! Автомат на бехі остався!

- біжи далбайоб! Новий якшо шо видадуть!

Ми забігли в підвал. Я перещитав своїх. Двох не вистачало. Блять.

- де Санта Клаус?

- їбу.

Падали 120ки. Близько.

Я виглянув з підвальчика з сігарєтой в зубах. Покликав своїх. Відізвались що все добре.

Ахуєвший вибух в'їбав. Сука. Майже ж встигли.

Вилізли зі свого подвальчика і перебігли до наших друзяк. Все добре. Всі живі. В будинку де ми ховались не було даху. Просто клійонка. Трошки прихуєлі. Знайшли підвал. Він був облаштований. Там було 2 дівани, стіл і дві півторачки води. На столі лежала пачуха синього вінстона. Сервіс, блять.

Обстріл вчух. Ми висунули писки і глянули на лісок. Чорного диму нема. Не горить. Заєбісь. Обережно прошкрябались до машини. Все добре. В 7 метрах од машини була воронка від 120ки. Лупили не по нам. А по опорніку. На опорніку всі були живі. Один контужаний. Прилетів ПТУР, але по його ДШК промазав і того лише присипало землею. Осколки дровиняк посікли йому каску. Ми далі кинулись до гусянки.

Коли забивали другий бінокль, все повторилося. Знову екзамен на швидкість. Вдалося. Дєсанти худко задавили вражину сапогом і АГСами. І бетер добавив трошки. Ще один розрив біля бехи. Метрів 10. Навколо машини всі дерева побиті осколками, пошматовані. На самій машині знайшли манєньку подряпину під ежектором (вихлопна). Стоїть як ні в чом не бувало. Пахую метелики.

Ми набили бінокля. Натягнули гуску. Зібрали інструмент. Сіли в машину. Поїхали.

Питаю в Санта Клауса:

- ше снарядов двісті є. Нахуярим?

- знаєш... Ну його нахуй.

- согласєн. Потом пизди дамо.

І дали...

А не убили нас лише тому, шо сєпари проїбали і забили хуй на Бармалєй. (Іван Чупа)

А вы в курсе, что сегодня день работника военкомата, а также заодно и работника центра комплектования? Не? Ну тогда с Всемирным днем борьбы с торговлей людьми! (Рагулі непереможні)