ЧС 2018
Вибори-2019
Онлайн
Сектор
Спецпроекти
Країна Укропів

Армійські софізми - 59 (18+)

Україну захищають мудрі та дотепні люди, тому в АТО що не слово – то афоризм, софізм, слушна думка чи дотепна байка

Depo.
8 квітня 2018 09:00
ФОТО: depo.ua

Журналісти Depo.ua склали добірку софізмів, жартів, віршів, кумедних світлин та картинок від бійців АТО і військових волонтерів, які вони публікують в соцмережах.

Ми публікуємо їх мовою авторів, з авторською лексикою, орфографією та пунктуацією.

Щоб мацкальські солдафони не получали у вухо – пропоную їм вивчити наступні запитання, які буде ставити їм закарпатська файта у зоні АТО:

Як ся пишеш? – Фамилия, имя, отчество?

Де йдеш, до фраса? – Куда вас черти несут?

Маєш метрику даяку? – У Вас есть какие-то документы, которыє удостоверяют вашу личность?

Де суть твої цімбо́ри? – В каком квадрате находится группа Ваших войск?

Кулько вас туй? – Каково количество вашей группы?

Ти де́біл єден? – Мне кажется, вы не поняли сути моего вопроса.

Не миригуй ня – Ваши вопросы очень похожи на желание затянуть время или обмануть меня. Это не может не злить. Особенно на фоне всеобщей нервозности в зоне АТО.

Дораз тя уєбу – Вы вынуждаете меня применить к вам методы физического воздействия. Это претит моему мировоззрению, но Вы не оставляете мне других вариантов получения необходимой нам информации (Дмитрий Жовтий)

Ступені готовності м'яса:

1. rare

2. medium rare

3. medium

4. medium well

5. well done

6. ta vsio dosyt

7. vasya, harosh tam vzhe realno

8. kurwa vasya v tebe kurtka goryt

9. aaaaa ebat pacany vasya v vogon vpav dzvonit v shvydku

10. skazhit hai maionez vizmut (Тим Линукс)

СБУшнік одружується на жінці, яка вже шість разів була заміжня. В першу шлюбну ніч вона йому заявляє:

- Коханий, обережніше будь ласка, бо я незаймана.

У того очі на лоб вилазять:

- Ти ж шість разів була заміжня! Як???

- Річ в тім, що мій перший чоловік був психіатром - він тільки говорив про ceкc. Другий був гінекологом - він тільки все оглядав. Третій був філателістом - він любив тільки лизати. Четвертий був менеджером з продажів - він говорив, що знає, що це за товар, але не знає, як ним користуватися. П'ятий був держслужбовцем - він говорив, що знає, як все потрібно робити, але не впевнений, що це в його компетенції. Шостий був програміст - він говорив, що якщо все працює нормально, то не потрібно зайвий раз втручатися. Ось потім я і вийшла за тебе, бо якщо в цій країні хтось когось і трахає, то це точно ви!

Після цих слів СБУ-шнік написав план, погодив з його з тещею, призначив дружині нараду, вніс доповнення, провів інструктаж, отримав санкції сусідів, доповів усно і письмово, написав план додаткових заходів і план усунення недоліків, погодив з усіма сторонами, але рішення переспати з дружиною реалізувати не вийшло через брак часу. Доповів про нереалізований заході і був виїбаний тестем - старим бандерівцем, за відсутність наступальності, недоліки планування, відсутність системного підходу і погану мотивацію.

Теща каже, в сьомий раз тре' буде за ССО-шника виходити - ті спочатку виїбуть, а потім розбираються

"Саперы ходят медленно, но лучше их не обгонять".

Мало кто знает, как эти люди ведут свою войну. Их редко показывают по телевизору.

Их основной бой идет тихо. Их бой - это бой против своих нервов, подрагивающих рук, стучащего в ушах адреналина и страха, сфокусировавшегося на кончиках пальцев.

Мало кто знает, каково это: говорить своим ребятам: "свалите метров на 50, попробую эту хрень снять"... И ребята понимающе отходят, взглядом прощаясь с тобой на всякий случай. И правда, лучше уж одного, чем всю группу.

Сложно показать телезрителям тот мороз по спине, когда цепляешь ногой растяжку, но умудряешься не сорвать ее, замерев в последний момент. Когда длина твоей жизни начинает измеряться не в годах, а в долях миллиметра торчащей шпильки.

Сапер - это человек, которому рады на любом опорнике, потому что "там впереди какая-то хрень стоит, мы ходить боимся. Уберете?".

Сапер - это ехидная ухмылка в ответ на вызов: "Там такое страшное минное поле, что хрен кто обезвредит".

Сапер - это когда видишь, как красиво наплел растяжек твой противник, и поневоле восхищенно щелкаешь языком.

Сапер - это когда обезвреживаешь фугас с 10 кг тротиловой смерти, руки и голова работают на автомате, а по окончанию час ловишь "отходняк" и пытаешься успокоить вырывающееся из груди сердце.

Сапер - это когда в отдельных случаях успокаиваешь себя фразой "Да зато трехсотым точно не буду. Сразу в клочья".

Сапер - это когда ты знаешь, что необезвреживаемая и неизвлекаемая по инструкциям мина на самом деле обезвреживаемая и извлекаемая. Более того - ты точно знаешь, как именно это делается и сто раз так делал.

Сапер - это когда знаешь, какой взрывчаткой лучше всего топить печку. И да, ты знаешь, что она не взорвется.

Сапер - это когда на фиг перчатки, и неважно, что зима, потому что чувствительность рук важнее.

Сапер - это когда контузия воспринимается как издержка профессии.

И еще сапер - это когда за год войны не понимаешь, почему ты до сих пор цел.

И если меня спросить, чем саперы отличаются от других военных, я отвечу. Отличаются тем, что пойдут туда, куда другие не рискнут даже нос совать. И сделают то, что другие сделать не смогут. (Дмитрий Иванов)

Взвод

Взвод це дахуя. Взвод це 21 вишколений юніт який спить і баче як комбат одкриває конвєрта і каже, нать не каже - реве, "В атаку!". І всі 21 хлопчик-соколик голийбосийнапередку перелазе бруствєра і у час Ч його яйця зависають над окопом врага.

Але це в ідеалі. Реальність як завжди трооооооошки сумніша. І складніша. І... І взагалі верніть мені 1й абзац. Там якось путніше.

Ітак. Шо таке взвод.

Взвод це одиниця у складі роти... Нудно. Взвод це 21 людина. По різним штаткам (штатний розпис) це від 16 до 41 юніта в залежності від прокачаності навички "лідерство" у командира взвода. Кожен взвод складається з комвзвода, його заступника і 3х відділень. Тобто в мене є аж 20 юнітів яких я можу обводити мишкою і одправляти їх правим кліком, наприклад, копати окопи. Або вибрати з контекстного меню "Вбити врага", і там уже як АІ розсуде.

20 юнітів. Нормально так. Але є пару але... По-перше штат рідко буває заповненим на 100%. В армію люди не йдуть. Вакантів - тьма. І % наповненності взводу може різнитись. В основному це 30-50%. Завдяки нашому замполіту, комбату і кльовим агіткам, ми нашкрябали 50-80%, в залежності від підрозділу. Кудись йдуть охочіше, кудись - ні. Але дюрки в штаті є і це дає вже мінус до наявних юнітів. І замість 20 підлеглих у вас раптово опиняється 12. Інколи додають прикомандированих, але це вихід так собі. Тиловики це воїни сурйозні. Хоча бувають і виключення.

Так от у вас 12 юнітів. 2х у вас заберуть на наряди (шось сторожить, шось носить, шось охранять). 1-2 перманентно знаходиться у відпустці. Пєтя приїхав, Вася уїхав. Командувати жменом зайобаних людей це задоволення так собі. Особисто я вважаю, що раз в 3 місяці людину просто необхідно виганяти у відпуск. Бо криша текти починає і вдома її тре підлатувать. Маєм 9. Ах да, людей ше тре розбить на зміни, хтось має варить їсти і чинить корча яким став ваш улюблений джип. Це якшо Семен не забухав, Коля не заболів, а Ваня не далбайоб. Про інші причини можна і не згадувать. І замість виконання задач ми маємо квадратну голову і круги під очима.

А коли ставлять задачу, то завжди кажуть - йобт. У тебе взвод солдат, ти шо, не справися?

І ти обводиш юнітів мишкою і одправляєш копати окоп. (Іван Чупа)

Джорджу Мартіну есквайру, ясновельможний пане, трясця вашій мамі, в котре змушені звернутись до вашої пихатою пики з наступною промоцію. Скільки можна знущатись з нашого відділення? Га? Ми, ті хто пережили першу хвилю перевірок з Констахи, ті хто сумлінно здавав звіти в РАО, ті хто заздалегідь, ще у грудні перейшов на літню форму одягу для ЗСУ, а також хто пофарбував всі кущі, бордюри і навіть мінне поле у білий колір знову потерпає від ваших знущань!

Ви знаєте, що наша віра в те, що контракт до кінця особливого періоду рано, чи пізно скінчиться, міцна і непорушна. Так якого біса ви викликаєте у відпустку тих, хто мріє лишитись у армії назавжди? Нашо ви спокушаєте їх? Для чого ви проводите ротації особового складу і змушуєте знаходитись у ППД тих, хто не вміє фарбувати паркани, ходити строєм, мовчки вислуховувати догани?

Пс: Здичали шукають білих блукачів і вмовляють їх повернутись на їх позиції.

З повагою, Відділення "Піксельних воронят" (Рагулі непереможні)

Когда-нибудь, все закончится и забудется. И наступит момент, когда даже меня все таки спросят: а зачем же ты пошел в армию?

А я не сомневаясь ни секунды отвечу...

Я пошел в армию для того, чтобы моя семья жила в спокойствии и мире. Именно моя семья. Не народ, не нация, не страна и не государство.

Ближние родственники: будущие дети, любимая жена и мама. Чтобы они занимались своими делами и не знали словосочетаний "комендантский час", "русский мир" и никогда в жизни не слышали ничего громче взрыва петарды... Чтобы дома был покой и порядок, чтобы дом был...

А остальным: равнодушным, "людям с особым мнением" и всяким пацифистам, просто ПОВЕЗЛО жить в одной стране, одном городе, рядом с моими близкими.

Вот как я скажу. ;) И (чтоб у собеседника расплавился мозг) покажу какую-нибуть дебильную фотографию (Юрій Руденко)

#КДКОП_культорологічний

В 2014 році літературний діяч і автор серії "Простоквашино", "Крокодил Гена та його друзі" рішуче виступив проти анескії Криму небезпідставно назвавши 90% мокшанців ідіотами, за що потім попав під обстріл фекаліями зі сторони расіянських ЗМІ та був підверженний знущанням та тортурам у вигляді перегляду рімейку "Простоквашино".

Військово-цивільна адміністрація КДКОП пропонує автору альтернативу: відмовитися від россійського громадянства, эвакуюватися до України і працювати над створенням серії мультфільмів про те як герої Успенського відрікаються від минулого життя і вступають до лав Збройних Сил України і несуть гнів та вогонь на голови окупантів.

Проте, сьогодні ми хотіли поговорити з вами про інше, а саме, до вашої уваги хроніки Мокшанії, дух єпохи, прообрази усього того, що ми з вами бачимо останні роки, а саме книжка пана Єдуарда "Новіе парядкі в Прастаквашино (або за нашим припущенням Прастаквашинская Народная Республика).

Якшо у когось (камон гайз 2к18, вже можно було роздуплитись навіть якщо ти хіпстер у рожевих штанцях біля паркану) ще були маняфантазії, що окупація Криму та Війна на Сході України реакція на події зими 2013-2014 року то автор як митець який переживає та втілює свої переживання у творах демонструє нам (97 рік!), що маняреспубліканізм це національна ідея мишебратьев.

У книзі є все, ІХТАМНЕТИ:

"– Не пропали ли у вас десантники? - спросил Матроскин

Из Штаба ответ:

– Не пропадали. Все наши на месте.

Тогда Mатроскин выслал фотографии десантников и их личные номера:

– Не ваши ли?

Ему отвечают:

– Вроде похожи. Под наших работают. И номера наши, и лица нашинские. Только у наших сзади парашюты были, а у этих нет."

Ігор Івановіч Печкін як творець Народних Республік та ставленнік Центру, польові Командири Шарікі, мурчікі, Кізяки, Тьоті із-за поребіка які привозять зброю, та поодинокі стички з НАТА:

"– Вам что работать не дают?

– Дают, – говорит дядя с поллитрой. – А вот шахтеров замучили.

– А вы, дядя, работайте себе в огороде.

– Не могу. Они с НАТОм сцепились. Что им НАТО далось? Живет себе и никого не трогает. А министр финансов вообще…"

НАГАДУЄМО ЦЕ 97 РІК!

В цілому перегляд твору для кращого розуміння "маральна-нравственних ариентирова" ворога та лютого угару рекомендованний (Контракт до кінця особливого періоду)

Сьогодні, 1 квітня, в Збройних Силах України, був проведений чемпіонат з порушення військової дисципліни. В змаганнях прийняли участь військовослужбовці з усіх військових частин, установ та навчальних закладів ЗС України, які стали переможцями в свої колективах.

Змагання були проведені з наступних дисциплін: нестатутні відносини, розпивання алкогольних напоїв, самовільне залишення військової частини та ухилення від виконання посадових обов'язків.

Усі учасники змагань проявили неабияку волю до перемоги. Не дивлячись на дух братерства під час змагань емоції вирували далеко не спортивні. Зокрема не всі атлети, які змагались в естафеті з вживання алкогольних та слабоалкогольних напоїв змогли дістатись фінішу, а деякі молоді учасники не змогли вийти на старт.

Усі учасники змагань отримали зауваження, догани та суворі догани. Переможці, які посіли перші місця отримали пониження в званні. Учасники, що посіли друге місце отримали пониження в посаді, а військовослужбовці, що посіли треті місця отримали неповну службову відповідність відповідно. (Х-вий прес-офіцер)

Вот так и шутим :)

Переписка в личке:

- к сыну в гости брат двоюродный пришел, они одногодки, в доме боевые действия

- оо, весело ! :))

- они блиндаж строят :)

- ужасс! :))

- щас мама придет - обстрел начнется :) :)

- а ты в какой роли?

- я ОБСЕ, я ничего не видел :)

- я так и хотела сказать!!! :)))

- во шутки у нас стали :)

- та да.. (Олександр Єрмошин)

Джерело: Іван Петров/Facebook

#новини_з_боівки #арміяфм #рагулінепереможні

За повідомленням невідомого джерела, стало відомо причини різкого погіршення кліматичних умов. Доки капітан ВПС Віталій К., не навчиться прибирати сніг, тепла не буде. (Рагулі непереможні)

Світло семи.

Тут цікаво плине час. Незрозумілими кавалками проштовхуючись через всесвіт. Завмирає під час бою, несеться в період сну, тягнеться як шмат гівна коли ти нічим не зайнятий. А поруч проносится життя. Своїм непинним і розміренним кроком.

Як ви там? Люди що живуть іншим життям. Що не проміняли його на цю реальність. На цю бісову реальність. Ви переживаєте через поганий зв'язок, через кохання, через гроші. Ви зберегли свій здоровий глузд і свій всесвіт. А я пірнув в піздєц у якому тебе єбе лише одна річ - життя. Всі проблеми тут здаються несуттєвими.

Нема харчів - похуй. Нема води - добудем. Нема БК, отут спиздів. БК є завжди. Тут все несуттєво. Лише життя має значення. Залишишся ти живий чи ні.

Як ви там? Ви постійно питаєте як я тут. В мене завжди все добре. Просто я заснув. Сплю і сподіваюсь що я прокинусь від музики на день перемоги. І знову стану собою. Знову мене турбуватимуть прості речі.

3 роки. 10% життя. Я половину проспав. Але 3 роки сну наяву це дуже багато. Занадто багато.

Як ви там? Я бачу прифронтові міста примари. Бачу фотографії людей що живуть життям, бачу вас у відпустці. Товаришую з вами, розмовляю. Але я сплю. Просто сплю. І сподіваюся прокинутися одного дня. І забути це все. Назавжди. (Іван Чупа)