Армейские софизмы - 53 (18+)

Журналисты Depo.ua составили подборку софизмов, шуток, стихов, забавных фотографий и картинок от бойцов АТО и военных волонтеров, которые они публикуют в соцсетях.

Мы публикуем их на языке авторов, с авторской лексикой, орфографией и пунктуацией

Война посадок.

Я хуярился в посадке, когда это еще не было мейнстримом, и это было конечно же "до", очень "до"))) Мне было… одинадцать? Двенадцать? Почему мы, малые, тоже пошли в посадку, куда собирались наши старшие со "Строителя", чтобы в очередной раз схлестнуться без повода со старшими с "Комсомольца"? У меня был велик, "Аист", ну вы помните, такой, с маленькими колесами и выгнутым рулем, и я снял с него цепь… цепку. Никто, черт побери, не называл цепку - "цепь". Цепка была грязная, руки были грязные, штаны были грязные, и я боялся, что вечером мама меня прибьет. Мы шли в посадку, посаженную моим дедом - человек двести, если не больше, и я так боялся, и все надеялся, что эти, с "Комсомольца", не придут. Но они пришли, и я кого-то неумело огрел этой цепью, а в ответ - разбили губу. И еще я упал, и правый локоть как-то подвернулся… и долго потом болел. Мы не победили и не проиграли - эти свалки в шахтерских городках никогда не имели результатов, и не должны были, это было больно, страшно, иногда весело, зло, а я… я не знал, что можно жить по-другому.

Оно наше вот это вот все по-любому разделилось на "до" и "после".

Нет, не так. "До" было, а вот "после"… это еще рано. Война ж не закончилась. Она даже не остановилась, как бы нам не вливали в уши про "почему не наступают?", и я клянусь - у меня кровь брызгает из глаз каждый раз, когда я вижу что-то типа "это не война, а вялая перестрелка посадок".

Через двадцать пять лет, в такой-же посадке, которую посадил мой дед, и это уже не было "до", это было "во время", и кто знает, сколько лет нам всем осталось до "после"? Через двадцать пять лет, и эти свалки в шахтерских городах стали называться "ато", и это так странно, больно, страшно, зло и иногда - весело. Через двадцать пять лет - и я снова упал в посадке, и возможно это спасло мне жизнь, и правый локоть подвернулся, и болит до сих пор, уже полтора года, сука, полтора долбаных года, что же это за херня, деда, а скоро четыре года, как мы хуяримся в посадках, и никто не знает, как долго еще этому длиться, и я не знаю, деда, я ничерта не знаю, я только пытался вовремя бить цепкой, заряжать гранатомет и не потерять людей, и знаешь, деда - как же хорошо, что ты не дожил до всего этого дерьма, что ты остался "до", а мы тут, и мой сын растет "во время", и я не знаю, придется ли ему еще через двадцать пять лет заряжать пулеметы в этой твоей посадке, что хоть когда-то, хоть когда-то, сука, настало это долбаное "после". (Мартін Брест)

Це був буремний 2016й рік. Літо світило мені в писок. Я щойно повернувся з відпустки і ротний об'явив що мій взвод вже 2 дні на позиціях і треба їхати туди керувати. Своїх пацанів я майже не знав, і лишитися в полі з купою незнайомців з ружбайками було такою собі перспективою.

Джип весело їхав по тому, що жителі Луганської області називають дорогами. дорога життя навіювала думки про смерть. Це тут я проведу незабутні півроку у безплідних пошуках ворогів і сробами боротися з контрабандою.

Ми приїхали на опорнік "Твердиня" і я побачив це... Сам опорнік був нічогеньким. Багато окопів, є і вогневі позиції, і танкові штани і піхота що його населяє. А посеред поля стояв наш вагончик. Так, так. Натуральний вагончик для будівельників, з буржуйкою і системою опалення. І він стояв посеред голого поля за лінією окопів, стидливо прикрившись посадкою від ворога. На голові заворушилося волосся!

Ротний одразу заспокоїв і махнув рукою на південь - підари там. 8 кілометрів. Пойдьот, подумав я. Глянув на вагончик. В тіньку під вагончиком лежали продукти і сухпайки, вода і лопати. І мої пацани сиділи і дивилися на мене.

Це якийсь піздєц.

І це був піздєц. Причому повний. Електрики нема. Води нема. Звязку нема. Інтернет... вайфайчик миготів і дозволяв полистати ці ваші фейсбуки. Життя налагоджується.

Кілька тижнів пройшли за будівництвом і знайомством з територією. Обережно, посадка за посадкою ми освоювалися на новій землі. Знаходили розтяжки папірєдніков і ставили свої. І постійно будували. Битовка, кухонка, склад БК, склад речей. Дошок нам, слава Шоколадному Королю, привезли. Щось купили самі. Генератор був, бєнз давали. Живьом! Йобана!

Осталось шось зарішать з вагончиком. визвали екскаватор. Він хвацько взявся до роботи і зламався к хуям на третьому ковші. Поки ладився - стік срок його "брки" і ми весело використовували яму як смітник. Приїхав комбат. Батя оцінив наш хист будівельників і знання місцевосці. Охуєл від вагончика і в телефонному режимі комусь довго полоскав мозги. Через тиждень приїхав екскаватор з тричі виїбаним перед цим екскаваторщиком. Він енергійно взявся копати. Коли залишилось копнути ще чотири метри в довжину - напоролися на трубу... здоровезний шмат чугунія. Метра зо два в діаметрі.

"Та хулі там, болгаркой їбанем!".

"А вдруг там аміак?"

Шукати залєжи аміаку ніхто не хотів. Тому було прийнято рішення викопати яму поруч. Вийшла не яма. Вийшов цілий капонір. На авіаносець. 6 метрів в ширину і 25 в довжину. Знатний скотомогильник.

Попутно перерізали 2 лінії тапіка, польовку до керованих МОНок і кабель від гєніка до дального посту. Прийшлося ладить.

Екскаватор уїбав. І ми ждали тягача. Тягач приїхав. А з ним і комбат. Ховати вагончика в скотомогильнику комбат одказався. бо я планував його накрити брьовнами і заєбашить хвацький бліндаж. Батя ше планував цей вагончик використовувати в майбутніх походах. Не хоронити його нізя було. Бо скотомогильник на сонці. Зваримся як раки.

Копати нову - було ніде. Значить лишилася яма з трубою. Вагончик повністю не вліз. Кут нахилу заїзду був дуже великим і вагончик став як ракета під кутом 45°. Тягач соснув хуйца і ні туди, ні назад. Тиждень ми спали в світі де все під 45°.

Ті хто жив зверху потерпали від спеки. Ті хто знизу - від падаючих предметів. Аж раптом до піхоти приїхав БАТ. Броньований Ахуітітєльний Тягач на танковій основі. За палку ковбаси, 40 літрів соляри і пачку набоїв до ПМа, БАТ завівся і почав тягати вагончика. Вагончик був проти, але БАТу похуй шо і куда тащити. Вагончик досунули до кінця ями і кут нахилу зменшився градусів до 10°-15°. Жити стало легше.

Вагончик стирчав з землі на добрих метра два. Як човен-ракєта на підводних крилах. Наче стародавній звір що покинув, нарешті, свій прихисток і виліз руйнувати цей світ майбутнього. Уїбанство ще те було... Як машина-землерійка з Черепашок-Ніндзя. Тільки замість Шредера і мутантів, з вагончика виплигували розвідники. Я двічі там послизнувся і шмякався в багно.

Комбат мені день у день нагадував копати бліндаж. Але я саботував ці роботи. Без електрики і води я жити відмовлявся. І через два місяця життя під кутом ми всім взводом втекли на хату в село. Комбат мені цим часом дорікав, але я був Моісеєм своїх людей. Я вивів їх туди, де вайфай ловив на всю шкалу...

П.С.: вагончик евакуювали, рихтанули і уволокли в батальйон. Якісь бідосі-побратими там жили. Пацани. Я подумки з вами.

П.П.С.: коли сєпарський БПЛА побачив скотомогильник, то бєзпілотніки пролітали над нами тричі на добу. Сєпарам було ДУУУУУЖЕ цікаво, НАХУЯ ми вирили такий капонір. Судячи по розміру там мала поміститися ТОЧКА У, не менше. Інтерес до скотомогильника вони втратили через півроку. Не раніше) (Іван Чупа)

О сочуствии и ожесточении. Вот говорят война делает человека жестоким. Неправда. Я натурально могу расплакатся от детского рисунка с ангелом... от поминальной песни-Пливе Кача или Копай побратиме,копай мні могилу... Я много,слишком много плакал за три года на похоронах своих погибших побратимов...Но! Когда тьі попадаешь во вражеский блиндаж и сльішишь в радиоперехвате 12-200,10-300...когда находишь в списке груз-200 своего визави по взлетке-"убит огнем снайпера"....когда тьі уже сам под снайперским огнем бьешь из пулемета по десанту их бєхи и не можешь остановится-ибо видишь,что на броне "цветут цветьі"-вспьішки от твоих бзт...слез нет. Чуство хорошо сделаной работьі. Как на гражданке,до войньі-заработало!!! И да,я не люблю охоту и люблю всех домашних зверюшек,обожаю маленьких деток...но враг моего народа,разорваньій ог9 не вьізьівает никаких ємоций,от слова вобще...разве шо только бронежилет толковьій или шкарьі-тут,да...спасибо. (Иван Савельев)

Письма со стены(с)

Листи зі стіни(с)

Джорджу Мартіну есквайру,

Ясновельможний пане, сер, знову трясця вашій мамі!!!! При всій неповазі до вас ми змушені віддати вам шану. Ваше попередження, що "зима близько" нами було виконано та перевиконано! Ми утеплили не тількі бліндажі, але й окопи, траншеї, нашого танка і навіть на всяк випадок "гальйун". Ми очікували сніг, мороз, навіть епідемію нежаті. Але… де сніг!? Де хуртовини!? Наше відділення жариться у термобілизні і флісках.

Капітан запропонував провести навчання з використанням білих маскхалатів та лиж. На запитання, а як це робити без снігу? Він відповів – не гребе. ЦУ отримані, план-конспект написано так шо у перед!

ПС: здичалі користуючись нагодою намагаються викопати бульбу на нашому мінному полі. Ну при найми так ми пояснили ОБСЕ.

З повагою,

Відділення "піксельних воронят"

#voronyatapics (Рагулі непереможні)

- Atteeeeen-SHUN!

Чіткий грюкіт солдатських чобіт.

- Guaaaards! Kill on three! One! Two! Three!

Хором:

- KILL!!! :)

- Forwaaard MARCH!

ХРЯСЬ, ХРЯСЬ, ХРЯСЬ! - три стройових. Взвод нагло проходить по золочівському плацу повз стрій перешуганих срочників і здивованих офіцерів. У другій роті тривав день англійської мови (Харитін Старський)

Источник: Рагулі непереможні/Facebook

#запискиМакара 15

#Дякую_Волонтерам #АТО

- Через десять хвилин виходимо. Шевеліться хлопці...

Утро началось в пол-четвертого... Гонщик, каждому лично, прошептал в спальники, тем кому вчера ставилась задача. Остальные спят. Их не нужно будить.

Тревожный сон оборвал все тот же горящий сепар, который вдруг остановился и голосом Гонщика вернул в реальность...

- Давай, Макар, робота чекає.

Пока кэп обходил спальники, выдергивая из пропуканных мешков пацанов, Макар проморгался и вылез в морозную темноту.

Умывались снегом. Вместо кофе Витамин "С" шипучей в воде таблеткой, пузырьками расшевелило мозг. Хорошо, что вчера все собрались. Оружие, вещи, снаряжение на готове . Оделся, навесил на себя все и как терминатор готов, хоть в огонь, хоть в воду. Мельком глянул на икону, из Барановки, поцеловал колечко "спаси и сохрани", подумав сунул еще две эргэдэшки в аптечку на разгрузке, глянул на застегнутые спальники и "ЭлбиБэк" вышел на улицу...

Когда наконец-то собрались все, а уложились минут в.... ну не в десять))) Гонщик всегда рубит с плеча, чтоб просыпались быстрее,благо все на месте), осмотрев всех и подергав снаряжение на каждом, скомандовал:

- Пострибали на місці!... Добре. Повторюю завдання. Перша группа іде в напрямку середньої посадки, в них своє завдання. Ваша задача, зайняти позіції на "Вулкані" та супроводжуєте першу группу від входу та до самого виходу. Та щоб жодна тварюка нашу прогулянку не зіпсувала. Пам'ятайте, від вас залежить життя перших номерів. Свої бійнички всі пам'ятають?

- Так.

- По темряві знайдете?

- Так.

- Світломаскування не порушувати. Ніяких світляків. Бій не зав'язувати до останнього.... Рівняйсь! Струнко! Наказую приступити до виконання бойового завдання, по захисту України! Вільно, ліворуч... пішли хлопці..

Под прикрытием темноты дошли до нужной позиции. Местные бойцы встретили и провели через посты к точкам работы. А где то там, на серяке, ждала команды первая группа...

- Увага, я Гонщик.Всім доповісти про готовність до роботи. - шепнул кэп, снова в самое ухо, теперь уже через наушник рации..

- Я, Лисий, готовий.

- Макар на місці!

- Повар плюс.

- Добре, хлопці. Всім увага на вхід в посадку. Повар, швідкість вітру?

- Я Повар, вітер двоєчка.

- Добре, робить поправки. Зараз відіб'ю відстань до того першого "волохатого" дуба.. таак.. кеме пятьсот сімдесят. Готові?

- Готов. - ответили все.

Источник: Контракт до кінця особливого періоду/Facebook

Новые радиостанции, срабатывали на голос, не нужно было нажимать тангету, просто говоришь в микрофон и все слышат через наушник.

- Добре. Всі дивимось на край посадки, хто перший побачить наших, з мене смаколик) Вийдуть як посіріє.

После этого все услышали, как старший по другой рации сообщил "драконам", что "очі" готовы и потянулись минуты ожидания утреннего рассвета...

Так, как в рации все работало автоматом, то началось мапет- шоу, и каждый блистал остроумием и шутки с подколами сыпались одна за другой.. Гонщик не прекращал этот балаган, ведь еще было время, а моральный дух своих бойцов он всегда поддерживает в тонусе..

- Повар, ти піддупник наперед повернув? Бо застудиш крашанки, твоя мала нам всім повідриває все за тебе))

- А я в темряві боюся один!

- А я їсти хочу!

- А Лисий храпить в вухо...

- А мені тепло, я Надійкині грілочки скрізь насував...

- Каспер, ти речовку свою фірмову не забув?...

Все смеялись тихонько, но не отрывали глаз от оптики, каждый хотел срисовать пацанов рассветной мгле...

- Бачу! Перша трійка пішла в посадку!...

Эта фраза прервала веселое настроение и все напряглись. Начался движ. Парни входили во вражескую посадку двумя тройками, вот первая тройка приблизилась к блиндажу. Вторая тройка скрылась за деревьями. Тишина. Самое драгоценное на войне. Тишина. Парни прошли первый блиндаж и направились ко второму..Тишина.. Вот с флагштока на втором блиндаже опустился сепарский флаг.. Тишина...

- Гарно працюють хлопці ...

- Зараз будуть виходити.. посадка чиста. - По голосу стало понятно, что Гонщик выдохнул с облегчением..

Вдруг с крайней, третей посадки взлетела "люстра"...и раздалась автоматная очередь..

- Я Гонщик! Вогонь не відкривати. Контролюйте наших! Відбиваю відстань до крайнього бліндажу. Кеме дев'ятсот!

Тройки драконов замелькали головами к точке эвакуации.. Через просвет между посадками скользнули тени тех, кто хотел наших "драконов" остановить..

- Я Гонщик! Працюємо! Відрізайте сволоту..

Замерзшие в перчатках пальцы, вдруг превратились в горящие молнии...

Три точки прикрытия сработали, почти одновременно и тут тишину разорвал "покемон" Каспера...

Та та татата татата тата тата.... Фирменная речовка " Се-Пар Пі-@@-Рас По-Лу-Чи Привіт Віднас" , и огненные пчелы роем понеслись в сторону преследователей, заставив уцелевших упасть в траву и живыми и мертвыми....

Первая тройка выскочила на точку эвакуации и тут появилась машина..

- Я Гонщик! Перша тройка вийшла! Тримайте сепарню в степу. Чекаємо другу..

Пулемет Каспера не давал сепарам подняться..

- Повар! Гаси бойницю середнього бліндажу. Там як мені здається хтось пріцільно б'є..

Вторая тройка выскочила к машине из брошенного окопа и автомобиль рванул с места ...

- Припинити вогонь! Добре спрацювали. Відходимо! Бо зараз вони очухаються та почнуть бити з важкого...

Когда группа вышла на наши основные позиции по пустым "гнездам " ударили вражеские минометы...

Вернулись обе группы без потерь и с важными разведданными...

Так и должно быть всегда. Мы на своей земле.

Перемога буде за нами!

Слава Україні! Цілій та не роздільній!

Смерть ворогам!

PS. - Ого,диви! Шарік так зрадів що згвалтував Хруста в ногу!

Повар..

- Ой! А що це за смаколик в мойому спальнику? не забув????

Макар..

P.S.2 Все персонажи вымышлены, все описываемое полет фантазии автора.

З повагою М.С.

#цевсебрехня #неуйшастать (Макар Следопыт)

Источник: Катя Бадражан/Facebook

Сепара не перевоспитать и не переубедить. На какой-бы территории он не жил. Ключевое слово "жил". (Вячеслав Власенко)

Источник: Контракт до конца особого периода/Facebook

Джерело: Контракт до кінця особливого періоду/Facebook

#армійське

Цієї середи проводили з Сергій Семенченко урок патріотичного виховання для малих з 14-ї школи в Гостомелі. Сергій - історик за освітою, а я так собі, примазався за компанію, бо своїм солдатські басні розповідать уже нецікаво, а дітям може бути поучітєльно. І от, розповів на живому прикладі, чому важливо розмовляти у побуті солов'їною, а також для чого важливо вчити інші мови. По-перше, іхтамнєти українською не володіють від слова взагалі, а англійською і поготів.

Ми приміром влаштовували сепараторам чудові радіосеанси з багатонаціональною армією НАТО (в нашому лиці), та так що новососівські пропагандони й досі істеричать про польських і нігерійських найманців у нашому секторі (товариш Latro Mamertines після нігерійського полону розмовляє з кондовим африканським акцентом, у мене так не виходить). А після того як Богдан Шидловский випадково поклав з дашки одиночний у ворожу амбразуру, у місцевому фолькльорі з'явилися американські снайпери з барретами ???? Ну то таке. Головне не забувати, що війна - це мистецтво обману, як заповідав Сун Тимофійович Цзи. А козакам у цьому плані рівних ніколи не було.

Дітям урок дуже сподобався, отримали масу позитивних емоцій. Що б там не казали, а діти у нас правильні ростуть. Буде толк. (Богдан Шидловський)