Армійські софізми - 28 (18+)

Україну захищають мудрі та дотепні люди, тому в АТО що не слово – то афоризм, софізм або дотепна байка

Армійські софізми - 28 (18+)…

Всі випуски софізмів від бійців АТО читайте в Армійських софізмах, а історії бійців в рубриці "Наші Спецпроекти".

Журналісти depo.ua склали добірку армійських софізмів від бійців АТО. Ми публікуємо їх мовою автора, з авторською лексикою, орфографією та пунктуацією.

#Война стала фильтром...

Мечтаний, идей.

И разделила знакомых,

На людей и блядей!

Это армия... или - три дебила это сила. Взяли ключ от квартиры у знакомых - постираться. А то грязные что черти. Не в ту сторону провернули ключ, замок заблокировался. Крутили-крутили ключ в замке - сломали ключ в скважине. А внутри работает стиральная машина, которая не отключается, только вручную.

Выбили дверь

Постирались, дверь отремонтировали, замок назад поставили, обломок ключа вытащили. Вышли на площадку - дверь бац и сквозняком захлопнулась. Да и хрен с ним, думаем. Уехали в общагу, приезжаем, да твою ж мать - ключ от комнаты остался в квартире.

Бугор стимулирует зама утром пораньше проснуться:

- Всё, на понижение отправлю, гы

Зам подчинённому:

- А чё ты улыбаешься? Если меня понизят, то ведь тебя тогда уволят

#ДиалогиАТО

До полковника підходить рядовий і каже "товаришу старший лейтенеант, дозвольте звернутися". Полковник спочатку трохи опішив, потім вирішив делікатно натякнути: "рядовий, ви подивіться на зірочки на моєму пагоні". Той подивився і каже, "товаришу старший лейтенант у вас гарні і дуже великі зірки"

А чё, вашу крысу тошнит, когда мы раскачиваем?

Эти тупоголовые олени из дыры удалили меня из списка карателей на Трибунале.. На мои гневные письма эти га"доны не реагируют. Может, кто-то одолжит визитку Яроша, а то перед людьми стыдно…

Про армію (Ivan Choopa)

В армії спочатку йде не слово. В армії все починається з наради. Ротний жрець (закреслено) командир йде на нараду.

Там комбат дає йому одкровення. І він передає ці одкровення молодшим жрецям - взводним. Ті збирають своїх віщунів-провидців - сержантів і вони вже несуть комбатову волю простому солдатському люду.

А звідки одкровення беруться в комбата? Частину він явно придумує сам. Іншу частину він отримує в храмі Святого Секретного Звязку. Там він молиться тотему і тотем дає йому доторкнутися до істини. А комбат вже перетворює істину на вказівки і накази.

Є теорія що це міф. Але комбатів теж їбуть. Це принцип армії. Хтось завжди тебе їбатиме. Під словом "їбатиме" слід розуміти "спонукає до вирішення проблем, що заважають нормальній роботі підрозділу".

Якщо хтось не дотримується волі комбата, то починається те саме спонукання. В залежності від того на якому рівні воно виникло, це виглядає по різному.

Солдат Г. послав нахуй сержанта. Сержант разом з взводним підходять і вирішують проблему. Якщо вони обидва теж йдуть нахуй, то солдат Г. спілкується з ротним, може і комбатом. Таке теж бува. На всіх рівнях можна хапнути пиздячки (і в фізичному сенсі теж). Причому хто хапатиме - залежить від фізичних навичок, або ж якшо гурьбою промовити закляття "Да он охуєл!". Шанс хапнути пиздячки залежить від міри "ахуєвання".

Якщо солдат забиває болт на волю комбата, це одне. Гірше коли сержант теж впадає в єресь. І підтримує солдата. Мовляв, "Це якась хуйня". Взводний буде спонукати їх обох. Якщо спонукатор не виріс, або не встав на бойовий взвод - залучається ротний.

А інколи і взводний впадає в єресь. Звання жреця-храмовника офіцера не завжди рятує від потрапляння в єресь. Тоді ротний спонукає спочатку взводного (градус спонукання, від меншого: "шо за хуйня", "ти ахуєл", "довийобуєся"). Потім сержанта, потім рядового. І під кінець проводить группове спонукання, під назвою - "я вас їбу, но за діло, харе дутись, давайте миритись".

Якщо спонукання відбуваються дуже часто, є шанс що хтось одразу молитиметься комбату, або крики від спонукання батько почує і сам. Тоді двері одкриються, зайде комбат і ласкаво спитає: "шо у вас не получається?". Цією фразою, комбат приводить свій спонукатор у бойове положення.

Днем дождь,вечером "Град"... в ФБ Опять "Зрада" .....Из стабильного в моей жизни за эти месяцы только гречневая каша на завтрак....

На восьмой день Бог создал взводный опорный пункт и населил его воинами. Посмотрел на все это и понял, что это – хорошо. Потом воины нарыли себе спостережних постов, прикатили цевешку, недокопали капонир и забросали все вокруг банками из под тушенки.

Увидел это Бог, опечалился и сотворил паспорт ВОПа, карточки ведення вогню и зошит спостереження. Воины взроптали, натоптали дорожку в ближайший магазин и начали копать второй капонир, но опять недокопали. Увидел Бог это, покачал головой и сотворил штаб батальона и двух замполитов в нем. Потом таки решил, что это слишком, и одного замполита превратил в зампотыла. Воины вздохнули, расписали наряды, почистили зброю и сели ждать дембеля.

Увидел это Бог, смилостивился и сотворил дембель, но сделал его очень далеким. Воины опечалились, попили чаю, сходили в наряды и опять стали ждать, но теперь уже ротации. Увидел это Бог и создал штаб сектора и проверки из него. Опять взроптали воины. Тогда Бог сотворил місце розряджання зброї і форму тридцать восемь на авто-и-бронетехнику. Пуще прежнего взроптали воины. Бог сотворил бехи-единички, лопнувшие трубки, долг перед складом по тосолу и е-декларирование. Воины вздохнули… и пережили и это.

И тогда Бог улыбнулся и произнес: "Нормальные пацаны. Будут моими любимцами. Нарекаю их ПЕХОТОЙ". Пехота возликовала и уебала по сепарам с спг. И попала. Увидел Бог и понял, что это – хорошо. Бог любит пехоту. (Мартин Брест)

Считаю, что введение современного корпоративного сленга в жизнь армии было бы целесообразным. Ну вот, например:

Старший менеджер роты провёл мониторинг клининговых работ в туалете казармы. После чего он экстренно вызвал суточную службу ротного кризис менеджмента на брифинг, для предъявления рекламаций.

Лидер группы провёл презентацию клинигового проекта санитарного сегмента казармы, и постарался защитить выбранную производственную схему.

Старший менеджер роты заметил, что его не убедила предложенная маркетинговая политика, после чего произвёл анализ деятельности кризисной группы по другим выборками и зонам.

Результаты анализа были признаны неудовлетворительными, и было принято решение произвести ребрендинг кризис-группы из "сдающего наряда" в "заступающий". (Гліб Бабіч)

Большинство людей думают, что война состоит из боев и сражений. Но это не так. Война - это ожидание. Ожидание, следующей атаки, следующего обеда,следующего утра...

В Эстонии разрабатывают "государственный" брендбук. Только шрифт им обошелся около 48 тысяч евро. Доблестное ЗСУ до сих пор боится слова "брендбук" и не понимает, чем вам не нравится Comic Sans.

"Когда звонит невеста, в штабе замолкают все. ...Начинается вот ..все это - "моя маленька" и прочие сопли. Бахмат переходит с матерного на мову и все затихают. Такое ощущение, что даже "сепары" делают паузу, и мины зависают где то на парашютах и ждут окончания разговора, пепел с сигарет падает на пол, потому что мы боимся издать какой то звук, потянувшись к урне -патроннику у печки.

Взводный тупо скучает не скрывая зевоты, политрук Хома снисходительно молчит (у него дочь почти взрослая, а командир то - пацаан еще!). Старшина застывает как в детской игре, а потом уходит одному ему доступным бесшумным торжественно-строевым, "улыбаясь нам спиной".

Через двадцать минут "цемканий" и рассказов о том какой тут охрененный курорт, и сколько раз кто и что покушал, разговор любимых прекращается. И в блиндаже разрывается -"Какими же надо быть долбоебами чтоб разъебашить два РПКа за неделю... Вы уеб...." Далее цензурные слова убывают в геометрической прогрессии. На щеках взводного проступает довольный румянец, Хома деловито тушит сигарету. Ну слава богу, вернулся." (А.Буханкин " Брачные ритуалы жидобендеровцев")

Приехал в отпуск из армии. Забрёл на рынок, купил себе чудесный рюкзак, иду весь такой довольный, радуюсь. По форме, что важно.
А тут как раз такой канадский оптовик даму разводит. Ну, во мне проснулась гражданская сознательность, подхожу и начинаю его стыдить.
А он мне рассказывает, что приличной работы в городе нет, и вообще войдите в моё положение.
Говорю, вообще не вопрос, сейчас порешаем, у меня в расчёте людей не хватает, ты к какому военкомату приписан?
Судя по скорости исчезновения, надо ему было всё-таки разведку предлагать. © (Игнат Ефимович Кройц)

Війна…

Це коли гуркіт увечері – то не гроза, то артилерійська канонада. Коли кожна дівчинка на звук визначає, це – 152, це – це 122, це – Град, а це… "На вихід!!!"

Війна…

Це коли військовий, з одного боку – джерело доходу, а з іншого – загроза. Військовий – з грішми, тому він купує в нас каву, помідори, горілку, ковбасу, знімає житло… З іншого боку – від військового краще триматися подалі. Військові різні бувають, одні – шоколадками пригощають, інші – вивертають кишені. І не тільки.

Війна…

Це коли серед пацанів лох – це той хто на ничці не має пари десятків набоїв і пари гранат. Коли заняття в школі протягом року відміняли двічі – через карантин і через сильні обстріли. Коли дорослі викликають саперів, бо хлопчик приніс і сховав під ліжком нерозірвану гранату від РПГ.

Війна…

Це коли з'їздити до тьоті Клави – це два КПВВ з нашого боку, метрів 700 пішки, два КПВВ з іншого боку, але їхати треба без тата, бо нашого тата кацапи уб'ють за те що укропам м'ясо возить. І їхати небезпечно – між КПВВ можна потрапити під обстріл. Тому краще почекати коли тьотя Клава сама приїде. Обов'язково приїде – перереєструватися, аби пенсію отримувати.

Війна…

Це коли робота на заправці – щось середнє між служінням, екстремальним спортом і необхідністю. З одного боку – яку ще роботу знайдеш? З іншого боку – одна міна, і…

Війна…

Це коли мама вечорами плаче і повторює: "За що нам це?" "Куди уїхати?" А коли до мами приходять сусідки, вічна тема розмов: "Коли ЦЕ закінчиться…"

Війна…

Це коли виїжджаєш з Зони АТО, просто зупиняєшся край дороги… і несподівано усвідомлюєш. Тут можна ходити по посадці з краю вкрай і нічого не боятися – тут нема розтяжок. Тут, коли ідеш по полю, те що стирчить з землі – просто гілочка, а купинка – просто купинка, а не міна. Тут можна обнишпорити всю посадку і не знайти жодної стріляної гільзи.

Тут – не стріляють. (Dmitro Vovnyanko)

С этого года все семьи погибших киевлян получают матпомощь в размере 25 000 грн в год, со следующего года это будет 50. Фактически, это дополнительная пенсия к компенсационным выплатам, считаем 3к в месяц с городского, 5к с государственного, квартира, земельный участок в Быковне стоимостью около 15к баксов - вот тебе и обеспеченная семья.

Пока семьи погибших сепаров и кацапов могут только поцеловать сувенирный крестик в своих мухосрансках.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Історії

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme